Знамениті кияни
Підкорювач повітряного простору
Підкорювач повітряного простору

Джерело Хрещатик

Газета "Хрещатик" у рамках проекту "Київський пантеон" продовжує публікувати історії про людей, чиє життя так чи інакше було пов`язане з Києвом. Сьогодні ми розповідаємо про авіаконструктора Ігоря Сікорського.

25 травня 1889 року в сім’ї професора Київського університету, відомого в Росії лікаря-психіатра Івана Сікорського народилася п’ята дитина, хлопчик, якого батьки назвали Ігорем. На той час сім’я була добре відома в Києві, стараннями професора в місті створено товариство психіатрів, товариство тверезості, відкритий інститут для дітей із проблемами нервово-психічного розвитку, з ініціативи Івана Сікорського та за особистої участі почало діяти Фребелівське товариство, а при ньому інститут, що готував професіональних педагогів. До цієї діяльності професор залучив і своїх старших дітей — Ольгу та Олену, що стали засновниками товариства. Мати, Зінаїда Сікорська (в дівоцтві Темрюк-Черкаська), очолювала старокиївське відділення кураторства бідних. Вона прищепила дітям любов до музики, літератури, заклала духовні основи. В домі панувала атмосфера глибокої пошани до людини, до власної і чужої праці.

Перші роки навчання Ігоря минули в 1-й Київській гімназії, а 1903 року він, як і старший брат Сергій, вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де і виявився інтерес юнака до технічних наук, особливо до практичного аспекту.  Розуміючи, що кар’єра військового не для нього, в 1906 році, закінчивши загальноосвітні класи корпусу, Ігор Сікорський їде до Франції, де відвідує приватну технічну школу, але через півроку повертається до Києва і вступає до Політехнічного інституту.

У дворі будинку Сікорських на Великій Підвальній, 15 в сарайчику з’явилася перша майстерня, де з підручних матеріалів, шляхом дослідів, експериментів вимальовувався прообраз першого вертольота. Ні підручників, ні спеціальної літератури ще не було. Головним джерелом знань залишався досвід. По всій Європі відкривалися невеликі майстерні, льотні школи, де шляхом проб і помилок, що коштували часто життя відчайдушним випробувачам, удосконалювалися моделі перших аеропланів. Однак світ усе ще дивився на авіацію як на вид циркового мистецтва.

У 1909 році організовано Київське товариство повітроплавання, ядром якого став гурток повітроплавання Політехнічного інституту. Весь вільний час майбутній конструктор проводив в ангарі, часто на шкоду заняттям. Інституту він так і не закінчив. Лише згодом Сікорському виписали диплом петербурзького політеху «honoris causa», тобто «зважаючи на заслуги».

Будівництво аеропланів було справою недешевою. Ігор Сікорський покликав на допомогу іншого молодого конструктора, сина багатого купця Билинкіна, і 1910 року було завершено перший витвір Сікорського — біплан С-1, а потім — вдосконалений С-2. Конструктор сам випробовував свої літаки. Польоти відбувалися на Сирецькому летовищі. Протягом року було створено п’ять аеропланів, які постійно технічно удосконалювалися. У вересні 1911 року під час великих військових маневрів під Києвом за участю царя конструктор сам продемонстрував С-5 з чудовими результатами. Він перевершив за технічними і льотними характеристиками крилаті машини іноземного виробництва, що були в той час на озброєнні. Однак робота продовжувалася. Наприкінці 1911 року на біплані С-6 із двигуном у 100 кінських сил з двома пасажирами на борту Сікорський встановив світовий рекорд швидкості — 111 км/год, а на вдосконаленій моделі С-6а молодий конструктор уже з п’ятьма пасажирами досягає швидкості 106 км/год. Відтоді й почалася стрімка кар’єра 22-річного інженера, його запросили на посаду головного конструктора авіаційного відділу Російсько-Балтійського вагонного заводу.

Новий етап діяльності Ігоря Сікорського пов’язаний зі створенням важких багатомоторних літаків. Улітку 1913 року побудовано принципово новий важкий багатомоторний літак, гігантський біплан, спочатку назвий «Гранд», а після вдалих польотів над Петербургом перейменований на «Російського витязя». Його спадкоємцем став величезний на ті часи шестистійковий біплан «Ілля Муромець». Надалі ця назва стала збірною для цілого класу важких машин. Літак встановив світовий рекорд вантажопідйомності — міг узяти на борт більше, як тонну. На «Муромці» з екіпажем із чотирьох осіб Сікорський здійснив унікальний переліт Петербург — Київ — Петербург, за що отримав медаль Київського повітроплавного товариства. З початком війни «Муромці» склали окрему ескадру, їх успішно використовували як важкі бомбардувальники.

Після революції нова влада вважала розвиток авіаційної промисловості справою непотрібною і марною. Своєю чергою Сікорський, котрий не приховував ідеологічного несприйняття більшовицького режиму, в лютому 1918 року на невеликому пароплавчику відплив із Мурманська до Великобританії, далі — до Франції, а потім переїхав до США. В 1923 році разом із соратниками-емігрантами в містечку Рузвельфілд на острові Лонг Айленд Ігор Сікорський організовує літакобудівну фірму. Неоціненну матеріальну допомогу і моральну підтримку в цей складний момент конструкторові надав композитор Сергій Рахманінов, що купив на $ 5000 акції фірми. Маючи досвід будівництва важких літаків, Ігор Іванович розробив модель S-29А для вантажних перевезень, яка швидко окупилася і мала величезний попит серед перевізників. Згодом невелика фірма Сікорського увійшла до складу могутньої авіаційної корпорації «Юнайтед Еркрафт енд Транспорт Корпорейшн», що дало їй змогу пережити «велику депресію».

Наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років Ігор Сікорський працює над літаками-амфібіями, які сам він вважав своїм першим творчим успіхом в Америці. У 1934-му на світ з’явився міжконтинентальний літаючий човен S-42, що встановив десять світових рекордів. Під кінець 1930-х років Сполучені Штати Америки зацікавилися ідеями Сікорського, який не припиняв весь цей час роботи над гелікоптером одногвинтової системи. У 1939 році разом із фірмою «Воут» було створено першу діючу модель VS-300 (Воут — Сікорський), а з 1943 року в Бріджпорті (штат Коннектикут) фірма «Сікорський Еркрафт» вперше налагодила серійне виробництво гелікоптерів. Загалом у 1939—1972 роках конструктор створив три покоління — 18 основних типів вертольотів, що широко використовували в різних сферах, як цивільній, так і військовій. Дотепер дві третини бойових вертольотів, що є на озброєнні американської армії, виготовлено на фірмі Сікорського. Крилата літера S прикрашала і прикрашає гелікоптери американських президентів, починаючи з Айзенхауера.

З кінця 1950-х років учений відходить від справ фірми, залишаючись її консультантом та віце-президентом, звертається до зовсім іншої діяльності. Його останні книжки стосувалися сфери духу, питань віри, релігійно-філософського осмислення явищ життя. Лейтмотив — застереження про насування гуманітарної катастрофи, породжуваної порожнечею безвір’я на тлі бурхливого технічного прогресу.

У столиці України пам’ять про видатного земляка увічнено двома меморіальними дошками — на споруді механічних майстерень Політехнічного інституту і на будинку за адресою Ярославів Вал (колишня Велика Підвальна), 15. А будинок Сікорських, де минуло дитинство і юність Ігоря, у тихому дворі центральної вулиці вже кілька десятиріч безнадійно чекає на своє відродження. Улітку 2008 року київський меморіал поповнився ще одним знаком пам’яті. У парку неподалік Національного технічного університету (КПІ) відкрили перший і поки що єдиний у світі пам’ятник авіаконструкторові.