Останнім часом різко загострилася ситуація зі збереженням унікального Київського урочища «Лиса гора». Так вже сталося, що більшість киян знають цю місцину завдяки оповідям про відьом та страшні шабаші нечистої сили. Але для того щоб зберегти Лису гору, якій загрожує зриття частини східних схилів під будівництво залізниці чи захоплення землі під приватні садиби, необхідно усвідомлювати її місце в історії. Справжні києвознавці можуть поділитися з Вами цілком реальними відомостями про цінність цієї місцевості. Впевнені що читачам буде цікаво дізнатися про маловідомі подробиці побудови та функціонування в м. Києві на Лисій горі одного з найбільших в світі фортів. Слово відомому в Україні та за її межами знавцю фортифікації Кузяку Олександру Григоровичу.

Лисогірський форт (глава з статті «Киевская крепость»)

Стрімкий розвиток артилерії після Кримської війни поставив російських фортифікаторів в скрутне становище. Дальність та точність прийнятих на озброєння в кінці 50-х-початку 60-х років ХІХ ст. нарізних гармат миттєво зробило усі побудовані до того часу найновіші російські фортеці застарілими. Для захисту ядра фортеці від обстрілу необхідно було перейти до нової форми фортечної огорожі – фортової.

В найбільш тяжкому стані опинилася Нова Печерська фортеця. Зведена російськими фортифікаторами у відповідності до ідей Монталамбера, вона мала значну кількість фортифікаційних споруд: оборонних казарм та башт, що розташовувалась зовсім відкрито, являючи собою добру ціль для нових осадних гармат. При прийнятті рішення про подальшу долю фортеці напевне, йшла боротьба між двома поглядами: першим: зберегти тільки що побудовану фортецю, вдосконаливши її відповідно до нових ідей, та другою: не витрачати більше величезні кошти на фортецю розташовану в глибокому тилу, тим більш, що Кримська війна показала нездатність військ навіть коаліції Франції та Англії загрожувати Києву. До всього цього додалася і нестача коштів. До того ж загострення відносин з західними країнами під час польського повстання 1863–1864 рр. також потребували серйозного посилення фортець на західному кордоні та вдосконалення морських фортець Кронштадта та Керчі.

Все це сказалось на непослідовному здійсненні планів модернізації Нової Печерської фортеці. Вважається, що проект нових укріплень був розроблений Тотлебеном. За деякими даними, він планував зведення навколо Києва пояса фортів та проміжних укріплень, що складалися з 27 споруд. Частина цих укріплень мала зводитися в місцях житлової забудови, що вело до зносу будинків та переселення значної кількості мешканців. В пам’яті людей ще були свіжими спогади про такі переселення в період будівництва Нової Печерської фортеці, що викликало протести і населення і міської влади. До цього, напевне, додавались сумніви військових в доцільності такого будівництва. В результаті, 27 квітня 1871 року імператором Олександром II був виданий указ про будівництво тільки одного форту на Лисій горі з 500-саженною еспланадою.

В історичній літературі стверджується, що автором його проекту також є Тотлебен, хоч сам форт є повним відходом від його ідей про розміщення артилерії за межами фортів. В усякому випадку, на плані виконаних робіт за 1874 рік стоїть його підпис і, відповідно, проект форту був їм схвалений.

Форт розташований на відстані трьох кілометрів від Нової Печерської фортеці у впадіння р. Либідь в Дніпро. Сам проект форту також, виходячи з плану розміщення артилерії від 28 січня (за старим стилем) 1872 року, зазнав змін в бік спрощення і, відповідно, здешевлення.

Судячи з цього плану, значних змін зазнав лівий фланг форту. Бастіон №3 мав би мати полігональні абриси, і оборона рову здійснювалася не тільки з капоніру, але й з виступаючих назовні зломів валу (барбетів). Частина форту, що виходила до Дніпра, мала бути зімкнута огорожею полігональної та частково кремальєрної конфігурації. Вогонь вздовж огорожі вівся з виступаючих площадок (барбетів) та з заломів огорожі. Знизу, у підошви гори, розташовувалось земляне укріплення – так звана флеш, що тримала під обстрілом простір між фортом та Дніпром. Так як рів неможна було з-за загрози розмиву відрити до краю дуже крутого схилу гори, то простір, що утворився, мало прикрити передове укріплення. Перед шпицем бастіону №2 також планувалось звести передовий люнет (ромбічне передове земляне укріплення). Частину артилерії планувалося розмістити на дні рову (усі 6- и 8-дюймові мортири), Звідти вони могли вести вогонь під час підходу супротивника до форту, а під час штурму евакуювалися.

Особливістю Лисої гори є величезний яр, що вдається від Дніпра вглиб форту. З-за цього яру прийшлося б виконати великий об’єм земляних робіт, щоб замкнути огорожу форту з боку Дніпра. В зв’язку з відсутністю коштів від цього довелося відмовитися, як і від зведення передового люнету перед бастіоном №2. Було також спрощено начертання бастіону №3 – йому надали виключно полігональні абриси, без виступаючих назовні барбетів.

Загалом, виходячи по плану 1874 року, Лисогірський форт мав би мати наступний вигляд: напільну частину утворювали два бастіонні фронти (що складалися з напівбастіону №1 та бастіону №2) та один полігональний (так званий бастіон № 3), з боку Дніпра форт прикривався тільки флешшю у підошви гори. Горжа (тилова частина) форту прикривалася тільки ровом. Форт призначався до тривалої та автономної оборони в кожній з своїх частин. Для цього бастіон № 3 відділявся ровом та високим валом, що дозволяло тримати під обстрілом з цього валу всю внутрішню поверхню бастіону №2 та напівбастіону №1. Валганг цього валу був найширшим в форті. Під валгангом розуміється площадка на валу для розміщення гармат, що захищена насипом – бруствером. Вздовж дороги, що йде від в’їзду до форту до бастіону №2, був насипаний стрілецький бруствер для обстрілу схилів яру. В горжі був зведений редюїт у формі великого люнету. На лівому фланзі бастіону №3 побудоване передове укріплення, врізане в гласіс (передовий вал) форту (наразі не збереглося). Воно дозволяло тримати під косим та фланговим обстрілом ближні підступи до форту. Дуже цікавою особливістю Лисогірського форту була розташована в горжі відступна батарея. Розташована під прикриттям валів напівбастіону №1, вона, в випадку необхідності, могла обстрілювати фланговим вогнем проміжок між фортом та сусідніми укріпленнями зведеними в мобілізаційний період. Таким чином, ця батарея першим втіленням проміжних капонірів та напівкапонірів, що звилися лише через 14 років.

Форт оточував сухий рів з земляним ескарпом та контрескарпом. Ширина рову по дну в напільній частині досягала 24 м, в горжі – 8 м. Оборона ровів планувалася з трьох капонірів в напільній частині та одного капоніра в горжі редюїта. Судячи з плану 1874 р., в напільній частині встигли звести два капоніри, але незрозуміло, чи були вони кам’яними чи земляними. Зараз від них не залишилося ніяких слідів. Виходячи з креслень профілів валів, під валгангами планувалося звести укриття, про це свідчить і наявність в бічних стінах потерн № 3, 7 та 8 ніш, які могли слугувати входами в ці укриття. Але до реалізації цього наміру так і не дійшло. Всі казарми та склади, в кінцевому рахунку, побудовані на поверхні та обнесені високими валами, хоч такий захист був безсилий від навісного вогню. Частина споруд була розміщена по схилах яру.

В рів виходило вісім потерн, три з них слугували для зв’язку з капонірами, решта, вірогідно, для виходу стрільців до цегляної ескарпової стіни, аналогічної по вигляду до стіни Васильківського укріплення. Згідно плану, з цегли встигли побудувати ділянку від лівого флангу до капоніру перед бастіоном №2, далі був влаштований простий палісад. Від цієї перешкоди також не залишилося в наш час ніяких слідів. Напевне, така кількість виходів до рову могла становити суттєву загрозу для форту в випадку його штурму.

Вали форту були пристосовані тільки для артилерійської оборони та мали валганги шириною від 8 до 22 м. На озброєнні форту за планом 1872 р. передбачалося мати: нарізних гармат – 24-фунтових – 42; 12-фунтових – 25; 6- та 8-дюймових мортир – 16 гладкоствольних гармат – 1-пудових єдинорогів – 53; ?-пудових єдинорогів – 16; польових гармат для відбивання штурмів – 5; 1-пудових мортир – 4; 2-пудових мортир – 4; ?-пудових мортир – 6; 6-фунтовых – 6. Всього за планом передбачалося мати на форті та передових укріпленнях 178 гармат (!).

Цікаво була виконана артилерійська позиція на лівому флангу валу бастіону № 3, де бруствер мав кремал’єрну конфігурацію. Для встановлення гармат на валганги вали форту мали чисельні заїзди – апарелі. Такі ж апарелі мав і прикритий шлях шириною біля 8 м. Це дозволяло швидко накопичувати на ньому значну кількість військ, в тому числі й артилерію для вилазок. Для виходу військ в рів слугувала апарель, влаштована збоку від відступної батареї.

Форт мав дуже великі на той час розміри (біля одного км по фронту та 800 м в глибину), що сильно ускладнювало його руйнування артилерією супротивника.

Будівництво було завершено в 1874 р. та в 1875 р. форт переданий для використання військовим. Залишається тільки жалкувати. що відсутність коштів не дало реалізувати проект в повному обсязі. Навіть не ясно чи була побудована в 1874 р. флеш у підніжжя гори, так як зараз на цьому місці проходить залізниця та від флеші (якщо вона навіть існувала) не залишилося ніяких слідів.

Довідка: Лисогірський форт наразі є пам’яткою військово-оборонної архітектури, наводимо її паспорт.

Управління охорони пам’яток історії та культури м. Києва

ПАСПОРТ

Назва пам’ятки Лисогірський форт

Типологічна належність Архітектура (військово-оборонна архітектура)

Датування пам’ятки 1871-75 рр.

Адреса Голосіївський район, Саперно-Слобідська, 78

Довідки

Технічний стан

Категорія охорони Місцева

Рішення про охорону Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 14.08.1998 № 1678

Балансова належність

Дата складання паспорта 13 вересня 2003 р.

Паспорт склав Інспектор з охорони пам’яток.

Переклад з російської Парнікоза І.Ю.