Автор Виноградова Дарія
Источник Специально для Киевского КОДа
Чи вірите ви у те, що існує метро під водою? Чи можете уявити собі металевих гігантів, що мчать по дну Дніпра? «А над нами – километры воды…». Не вірите? От і молодці, бо нема такого у Києві, бо проект, що у народі має назву «сталінське метро» так і залишився лише проектом на стадії створення. І все, чим він представлений сьогодні – залишки тунелів, розкиданих по берегах Дніпра. Проектом планувалося створення двох тунелів, що поєднуватимуть Лівобережжя й правий берег, Оболонь та Троєщину, Осокорки та Жуків острів. Так, шукачів пригод тут чекатиме досить цікавий шматочок історії Києва – «об’єкт № 1».
Будівництво «об’єкта» розпочалося у 1937 році. Сталін був далекоглядним дядьком і вирішив на випадок ще однієї війни побудувати підземні ходи між правим та лівим берегами, бо ті мости, що були, однією бомбою підірвати – та й усе, сполучення між берегами нема. А зброю ж поставляти якось треба було. Отак і розпочалося будівництво найтаємничішого проекту століття.
Для роботи на будівництві було задіяно в’язнів, засуджених на смерть. Таємницю тунелів вони понесли із собою у могилу… Та добудувати «об’єкт №1» не встигли. Друга Світова війна застигла нас зненацька. Проект Сталіна так і залишився на стадії розбудови.
Звичайно, після війни недобудований проект не кинули, будівництво продовжилося, хоча, якщо так глянути, нащо? Не тому, що війна скінчилася – могла ж і ще одна бути! – а через те, що не дуже б вони допомогли, ці тунелі. Не розраховані вони були на двохтонні бомби, що ними німці нас атакували. Та й ремонтувати потім – собі дорожче. Простіше вже міст підлатати, аніж підводні тунелі. Отож, у 1949 році будівництво було зупинене, а матеріали пішли на будівництво метро наземного. Зокрема, як відомо, ці труби сьогодні утворюють станції Вокзальна та Політехнічний Інститут, будівництво яких завершилося вже у 1963 році. І сьогодні, через 50 років, ми можемо довіряти експертам, які прогнозують сталінським тунелям життя в декілька століть.
Ми вирішили відвідати саме осокорківську частину.
На місце довелося їхати довго. Залишки тунелю лежали у селі Осокорки – точніше, тому, що лишилося від великого села, яке існувало тут років зо 30 тому, а сьогодні являло собою декілька напівпорожніх вуличок досить далеко від метро. Власне «об’єкт № 1» та метро Осокорки розділяє близько 4 км. На місці виявилося, що підійти до тунелю, щоб роздивитися або сфотографувати зблизька, ми не зможемо – він лежить на приватній території, конкретно – у чиємусь дворі. Хуліганська думка лізти у двір у нас, щоправда, промайнула й зникла, отож довелося вдовольнитися тим, що маємо. Також не змогли ми визначити точну довжину тунелю, бо закінчується він десь між домами. Можемо вважати, що наша подорож мала успіх – відсотків так на 70 %. От і добре.
Повертаючись до історії проекту, можна додати, що люди розповідають про існуючі нібито й інші залишки тунелів. Десь, кажуть, у селах Пирогово та Бортничі, ще лежать… А де воно – ніхто й не каже. Скільки ж ще існує нерозгаданих таємниць київського минулого?..
Виноградова Дарія, спеціально для Київського КОДу