Киевские горы и овраги
Скарби Замкової гори
Скарби Замкової гори

Автор Віталій КУРІННИЙ

Источник Хрещатик

Під час розкопок біля її підніжжя археологи знайшли срібляник, викарбуваний за часів князя Володимира, а ще підвіски, прикраси й стріли періоду Золотої Орди...

Для столичних археологів Замкова гора — надзвичайно цікаве місце. Особливо підніжжя пагорба, де на різних прошарках грунту збереглися до наших часів пам’ятки ранніх етапів освоєння київської землі. На думку начальника постійно діючої Подільської археологічної експедиції Інституту археології Національної академії наук України, кандидата історичних наук Михайла Сагайдака, якраз у товщі Замкової гори криється багато свідчень з історії нашого краю. Протягом багатьох років вчені досліджували здебільшого Старокиївську гору, так би мовити, колиску Києва. Але знахідки останніх десятиліть доводять, що первісна історія нашого міста ближче пов’язана із Замковою горою, точніше, з північно-західною її частиною (одним із найдавніших осередків містоутворення). Наразі ще не складено чіткої карти, на якій відтворили б тогочасне поселення людей. А ось у котловані, де нині працюють археологи,— чимало цікавих знахідок...

Наприкінці 2005-го біля підніжжя Замкової гори вчені відкопали в колишньому оборонному рові чимало широкоперих стріл, які були у вжитку за часів Золотої Орди ( в ХIV столітті), а також окремі фрагменти поясних або ремінних прикрас. Їх використовували в так званий дружинний період Київської Русі (IХ—Х століття), коли у розквіті була традиція оздоблювати різними бляшками й металевими наборами пояси і кінські вуздечки, зброю. До слова, такі речі найчастіше трапляються в місцях поховань…
Михайло Сагайдак каже, що сенсаційною знахідкою під час розкопок поблизу Замкової гори стали монети. Серед них є й такі, що карбувалися в Києві у період литовського правління, тобто в середині 60-х років ХIV століття. Виявлено також давньоруську монету. Це перші металеві гроші, що їх почали карбувати за часів Київського князя Володимира Великого наприкінці Х століття. Археологи ще не знають, як достеменно називали ці монети, але двісті років тому нумізмати нарекли їх “срібляниками” Володимира. З одного боку на них викарбувано тризуб (княжий знак Володимира), а з другого — портрет самого князя, зображеного на троні. Ці високохудожні вироби мають багато цікавих деталей. Скажімо, зображено інкрустований коштовними каменями престол, на якому сидить Володимир. У руці князя хрест. Напис зліва направо гласить: “Володимир на столе а се його серебро”. Знайдений екземпляр зберігся в досить задовільному стані. В різні часи виявлено понад 300 подібних монет. Більшість з них перебуває в приватних колекціях і музеях всього світу.
Михайло Сагайдак каже, що формування першої колекції датується 1817 роком. Відтоді майже всі знахідки зберігаються в Ермітажі та історичних музеях Москви і Санкт-Петербурга. Першу з монет, щоправда, золоту, взагалі придбали випадково на київському базарі в 1797-му. А першого срібляника знайшли на території сучасного Бориспільського району. Чимало їх розкопали і в 1852 році, коли було виявлено так званий Ніжинський скарб. У 1876-му трохи меншу кількість срібляників знайшли в Києві. Всі монети цього типу поділяються на кілька груп. Вони мають свої нюанси, зображення. Серед нумізматів і досі точаться дискусії, які з цих раритетів старіші. Знайдена монета належить до третього типу, одного з найбільш ранніх. Вона відрізняється від інших зокрема грамотністю напису. Цей тип — єдиний, де майже ніколи не трапляється помилок. Як свідчать археологи, скоріш за все монету викарбувано в кінці десятого — на початку одинадцятого століття. Адже рік випуску на срібляниках ніхто не ставив. Прототипом металевих грошей є візантійські монети десятого століття, які використовував князь Володимир.
Не менш цікава й інша знахідка. У кабінеті Михайла Сагайдака лежить цегла, яку виявили неподалік фабрики “Ластівка”, в районі вулиць Борисоглібської та Ільїнської. Археологи припускають, що це рештки ще одного із загадкових давньоруських храмів, які існували на Подолі у ХIII столітті. До того ж незабаром в Кембриджі Михайло Сагайдак доповідатиме стосовно київського дерев’яного будівництва. Зокрема йтиметься про особливості забудови нашого міста у десятому—одинадцятому століттях…
Нинішні розкопки — другий етап докладного вивчення Замкової гори. Почали ж дослідження понад тридцять років тому, і той період вважається найбільш урожайним для київських археологів. Адже біля підніжжя Замкової гори вони розкопали не якусь будівлю чи окремий її фрагмент, а цілий міський квартал. Щоправда, тоді, як розповів Михайло Сагайдак, вдалося широко розкрити тільки горизонти Х—ХIV століття. Втім, ученим вдалося спуститися під землю тільки в одному місці, шурфом, зняти з будівлі зріз і методом дендрохронології (аби об’єктивно точно за зрізами встановити вік знахідки) визначити, що вона була споруджена в 887 році. Фактично ця дата, завдяки розкопкам, дала можливість створити нову концепцію щодо забудови та формування київського поселення. Попереду ж у подільських дослідників чимало справ і планів. І насамперед — потрібно узгодити програму наукового вивчення археологічних пам’яток зі стратегією забудови району.
Нині ж археологам доводиться працювати взимку, хоча зазвичай робочий сезон в них у теплішу пору. Ефективності від розкопок в холоди мало. Але робити це змушують виняткові обставини.
— Ми не можемо чекати, коли настане сприятлива погода,— бідкається Михайло Сагайдак.— Адже будівельники, отримавши дозвіл (а інколи і без нього), одразу ж починають класти бетонні подушки, забивати палі. І це незалежно від того, досліджено цю територію чи ні, закінчені чи ще тривають тут наукові розкопки.
На думку пана Сагайдака, нинішню містобудівну стратегію не завадило б узгоджувати з вченими. Зокрема використовувати досвід цивілізованих країн. Насамперед створити спеціальний фонд, з якого виділяти кошти на дослідження. Після того як майданчик покинуть археологи, до роботи можуть братися будівельники. Тому вчені намагаються створити нову програму вивчення Замкової гори, щоб і надалі досліджувати досі невідомі (але надзвичайно важливі) етапи не тільки в історії середнього Подніпров’я, а й Центральної України. До того ж ця територія є унікальною і в природному плані (враховуючи реліктовість покриття). Адже колись навкруг місцини Гончарі-Кожум’яки, на подільських схилах між верхнім і нижнім містом буяли квітучі сади, де ріс виноград, інші фрукти, цукати з яких постачали до царського двору. Тут була своя особлива екологія. Тож потрібно вберегти цю територію як національне надбання. Ось, скажімо, у Швеції, на острові Еланд нині під захистом держави шматочок реліктового ландшафтного степу. Подивитися на нього приїздять як місцеві, так і закордонні туристи. То чому ж ми не робимо такого у себе?